“…Повернемося до віршів і до чобіт. Які чоботи погані? Ті, що розваляться (швець). Ті, що розвалились (покупець). Який мистецькій твір поганий? Те, що не вціліє (критик). Те, що не вціліло (публіка). Ані швецеві, ані критику – професіоналам своєї справи – перевірка не потрібна. Знають наперед. Покупцеві ж чи-то пари чобіт, чи томика віршів потрібна давністіь речі, перевірки часом. Погані чоботи пізнаються за місяць, поганий твір може забрати й сторіччя. Або «погане» (незрозуміле, те, яке не знайшло пророка) виявиться прекрасним, або «прекрасне» (що не зайшло судді) виявиться поганим. Тут ми вже стикаємось із якістю матеріалу чобіт і віршів, з усіма наслідками, з обраховуваністю матеріалу і необраховуваністю духу. Кожний пересічний швець із першого погляду на взуття, скаже: добре чи недобре. Для цього йому не потрібне відчуття. Окрім усього знання, критик для довічного визначення доброго чи поганого твору сьогодні потребує чуття, дару провідця. Матеріал для взуття – шкіра – обраховуваний і скінченний. Матеріал мистецького твору (не звук, не слово, не камінь, не полотно, а дух) - необраховуваний і нескінченний. Немає довічних чобіт. Кожен загублений рядок Сафо - раз і назавжди. Тому (обраховуваність матеріалу) чоботи у швеця - в кращих руках, аніж вірші у критика. Немає незрозумілих чобіт, а скільки незрозумілих віршів!

Я вирішила перекласти цей текст Марини Цвєтаєвої - текст про вірші і про критика літературного. Але запропоновані концепції доречно прикласти й до актуального мистецтва…

Алевтина Кахідзе