13.01.2008

Алевтина Кахідзе

Відкрита та «закрита» українська тема, або хто кому в мистецькому середовищі має платити і як?

Відома схема: художник залишає (безкоштовно) мистецькій галереї одну чи дві картини після виставки ще досі існує в українському контексті.

 

Окрім тих залишених (безкоштовно) робіт, решта робіт з виставки теж залишається в галереї художником на випадок продажу.
 
Галерея зі згаданими правилами навряд чи можна вважати мистецькою галерею за її класичним визначенням. Напевно, ми маємо справу з певним явищем, яке з’явилось в Україні в певних умовах*.
 
За класичним визначенням, мистецька галерея— це підприємство, яке займається комерційною діяльністю, пов’язану з мистецтвом, а саме продаж мистецьких робіт. Через продаж мистецьких робіт вона отримує кошти на власне існування, на оренду, на сплату податків, так саме з тих продажів галерея має прибуток.
 
Але повертаємося до ситуації в Україні: художник залишає одну чи дві роботи галереї (безкоштовно) чому або за що?
 
а) за використання приміщення? Тоді це не мистецька галерея, а виставкова площа, оренда якої сплачується картинами?
 
б) це елемент вдячності? Але тоді постаті художника і власника галереї не є еквівалентними?
 
в) за невпевніність чи неспроможність галериста продати картини цього художника, тому він бере залог у розмірі однієї чи двох робіт, який не повертається?
 
В будь якому випадку, одна чи дві картини, залишених в галереї після виставки – це такий собі бартер між художником і галерею в їхніх відносинах.
 
Бартер, завжди був свідченням недосконалості і примитивності економічного розвитку, в нашому випадку, розвитку мистецького ринку — отримуючи одну чи дві картини художника після виставки галерист не забовязаний усердно працювати щоби продати решту робіт, бодай він вже отримав «щось». Художник, в свою чергу не забов’язаний співпрацьовати з цією галерею, він «вже сплатив» за «публічне знайомство з його мистецтвом».
 
Серед головних факторів впливаючих на недорозвинутість мистецького ринку в Україні — це відсутність попиту на мистецтво в суспільстві, а саме, відсутність традиції «купувати мистецтво».
 
Тобто, в Україні для мистецької галереї в її класичному визначенні не існує контексту. Але «не зважаючи ні на що» галереї існують і встановлюють «правила гри». Чому художники, які також існують «приймають» ці правила? 
 
По-перше, в Україні занадто багато художників (і всі вони майже мешкають в Києві).
 
По-друге, ця велика кількість художників не з’явилась через закон попиту та пропозиції (не через потребу суспільства, а була замовлена минулою системою). Зараз тієї системи вже немає, а кількість студентів в художніх вузах після зміни політичного режиму не змінилось).
 
По-третє ця величезна кількість художників не переймається питаннями на зразок «хто кому в мистецькому середовищі має платити і як» або про позицію художника, окреслюючи своє місце в суспільстві.
 
 
 
* З мого досвіду в Києві існують тільки дві галереї, які не мають згаданої умови у співпраці з художниками.
 

 

13.06.2009

Алевтина Кахідзе

“Качество художественной работы все больше зависит от того, как успешно это работа коммуницирует”

17.03.2009

Олеся Островська-Люта

Вільний стрілок КрАМ

19.02.2009

Катерина Ботанова

Музейні дні і ночі Олександра Ройтбурда

22.12.2008

Олеся Островська-Люта

Текст Анатолія Ульянова про ЦСМ

06.12.2008

Тамара Злобіна

Музейний курйоз

17.11.2008

Алевтина Кахідзе

Ще раз про "мовні проблеми"

08.11.2008

Юлія Ваганова

Майстер-класи

25.06.2008

Катерина Ботанова

Страшна сила мистецтва

02.06.2008

Юлія Ваганова

«Відкрита та «закрита» українська тема, або хто кому в мистецькому середовищі маєплатити і як?» №3

13.03.2008

Тамара Злобіна

Мовні проблеми

06.02.2008

Тарас Лютий

Чи потрібно платити художникові?

05.02.2008

Юлія Ваганова

Формат і ціль мистецького проекту

23.01.2008

Юлія Ваганова

Відкрита та «закрита» українська тема, або хто кому в мистецькому середовищі має платити і як? №2

13.01.2008

Алевтина Кахідзе

О проекте

13.01.2008

Алевтина Кахідзе

Відкрита та «закрита» українська тема, або хто кому в мистецькому середовищі має платити і як?