Окрім тих залишених (безкоштовно) робіт, решта робіт з виставки теж залишається в галереї художником на випадок продажу.

 

Галерея зі згаданими правилами навряд чи можна вважати мистецькою галерею за її класичним визначенням. Напевно, ми маємо справу з певним явищем, яке з’явилось в Україні в певних умовах*.

 

За класичним визначенням, мистецька галерея— це підприємство, яке займається комерційною діяльністю, пов’язану з мистецтвом, а саме продаж мистецьких робіт. Через продаж мистецьких робіт вона отримує кошти на власне існування, на оренду, на сплату податків, так саме з тих продажів галерея має прибуток.

 

Але повертаємося до ситуації в Україні: художник залишає одну чи дві роботи галереї (безкоштовно) чому або за що?

 

а) за використання приміщення? Тоді це не мистецька галерея, а виставкова площа, оренда якої сплачується картинами?

 

б) це елемент вдячності? Але тоді постаті художника і власника галереї не є еквівалентними?

 

в) за невпевніність чи неспроможність галериста продати картини цього художника, тому він бере залог у розмірі однієї чи двох робіт, який не повертається?

 

В будь якому випадку, одна чи дві картини, залишених в галереї після виставки – це такий собі бартер між художником і галерею в їхніх відносинах.

 

Бартер, завжди був свідченням недосконалості і примитивності економічного розвитку, в нашому випадку, розвитку мистецького ринку — отримуючи одну чи дві картини художника після виставки галерист не забовязаний усердно працювати щоби продати решту робіт, бодай він вже отримав «щось». Художник, в свою чергу не забов’язаний співпрацьовати з цією галерею, він «вже сплатив» за «публічне знайомство з його мистецтвом».

 

Серед головних факторів впливаючих на недорозвинутість мистецького ринку в Україні — це відсутність попиту на мистецтво в суспільстві, а саме, відсутність традиції «купувати мистецтво».

 

Тобто, в Україні для мистецької галереї в її класичному визначенні не існує контексту. Але «не зважаючи ні на що» галереї існують і встановлюють «правила гри». Чому художники, які також існують «приймають» ці правила? 

 

По-перше, в Україні занадто багато художників (і всі вони майже мешкають в Києві).

 

По-друге, ця велика кількість художників не з’явилась через закон попиту та пропозиції (не через потребу суспільства, а була замовлена минулою системою). Зараз тієї системи вже немає, а кількість студентів в художніх вузах після зміни політичного режиму не змінилось).

 

По-третє ця величезна кількість художників не переймається питаннями на зразок «хто кому в мистецькому середовищі має платити і як» або про позицію художника, окреслюючи своє місце в суспільстві.