Итак, работа «Контракт» в проекте «Нова українська мова» на мой взгляд, все-таки касается вопросов самоидентификации, и только потом коммуникации. Вернее сам процесс самоидентификации можно рассматривать коммуникативным по своей природе, а не взаимоисключающий ее! Процессы самоидентификации включают перемены в сознании тех маргинальных групп, которые эти процессы инициируют и в них, скажем так, нуждаются. Вследствие перемен, естественно, неизбежны новые формы взаимоотношений (коммуникация).

 

Несколько доводов:

В проекте "Контракт»" художница – та, кто занимается абсолютно неприбыльным занятием в сегодняшней Украине – искусством (рисует какие-то картинки), ее муж (с кем заключается контракт) – тот, кто занимается строительством в Киеве. Маргинальность ее занятия в сравнении с его деятельностью очевидна. Более того, она – женщина, он — мужчина, вспомним патриархальность украинского общества… Демонстрация «себя такой» возможна только при осознании своей маргинальности — самоидентификации.

 

Да, в проекте есть то, что мы можем назвать актом коммуникации – контракт – свидетельство диалога (коммуникации). Но, скорее всего, предмет для диалога (ценность художественного продукта, воображение, позиция художника) есть самоценным в ее работе, а не сам акт коммуникации?

 

Но вернусь к тому главному вопросу моего текста – к коммуникации. Трактовка этого понятия в контексте художественной практики (я соглашаюсь с Тамарой Злобиной) создала те «мовні проблеми» в пресс-релизе, но не в самой выставке, достоинства которой я бы не умоляла, а наоборот — подчеркнула.

 

Еще доводы:

Видео Стаса Волязловского «Мама», скорее к несчастью, проектом «коммуникативным» не назовешь. Его видео – иллюстрация неприглядной (на мой взгляд) действительности автора, ирония, смех сквозь слезы… и неспособность к коммуникации героев фильма.

 

Художников группы Р.Е.П. (авторы видео «Р.Е.П. Корреспондент. Академия») не определяет «коммуникативная направленность». Профессоры академии (герои видео) не приглашены авторами к полноценной дискуссии ни здесь – в Киеве, ни там – в Вене. В фильме коммуникация между авторами видео и дающими интервью абсолютно формальна. Но в фильме есть другое: рассказ профессора Гурина с выпученными глазами о том, как нужно писать… выглядит монологом, доведенным до абсурда – создается впечатление, что с экрана говорит пациент психиатрической поликлиники.

 

В работе Толика Белова отсутствует акт коммуникации как таковой не в форме, не в наполнении. Но своей темой (товарно-рыночные отношения переходного периода) видео выглядит потрясающе свежим!

 

Конечно, выше перечисленные доводы о коммуникации уместны, если не считать что «Творчість – це вже акт комунікації з аудиторією, не залежно від того, література це, музика, мистецтво, який обрано жанр, стиль і характер художнього вислову”, как правильно заметила Тамара Злобина.

 

 

1. Пресс-реліз

НОВА УКРАЇНСЬКА МОВА

 

Роботу авторів, представлених на виставці «Нова українська мова» вирізняє комунікативна спрямованість. Ці молоді українські художники тяжіють до нових, ближчих стосунків з реальним, вони розуміють етичне як зміст, а естетичне як засіб, їх творчість – реалізм у найбільш конкретному значенні цього слова. Мова мистецтва для них, - це інструмент комунікації, а не самоідентифікації: йдеться не про те, чи це «язык», чи «мова», «сучасне мистецтво» або «contemporary art», але про те, що художник має сказати.

Темою різних художніх висловлень, діалог яких формує виставку, стає безпосереднє повсякденне оточення авторів. Це мистецтво «українське», але в сенсі не етнічному, а саме локальному. «Тут і зараз» української сучасності стає в ньому предметом універсальної комунікації.

Іноді художник бере документальні свідоцтва, вирізані зі звичного оточення фрагменти реальності та переміщує їх в інший, нехарактерний контекст, докорінно змінюючи їх «нормальне» сприйняття, як у відеороботі групи «Р.Е.П.» «Р.Е.П. кореспондент. Академія», фотоархіві відомих графіті невідомого київського божевільного, зібраному групою «Psia Krew», малюнку Станіслава Волязловського «Козак Мамай», або у відео Анатолія Бєлова «Місія». А іноді художник принципово полишає зовнішню позицію по відношенню до предмету зображення, і тоді мистецтво проростає у життя, а відстань між твором та фактом особистої біографії максимально скорочується, як це відбувається в роботі Алевтини Кахідзе «Контракт» та відео С. Волязловського «Мама».

 

Відеоробота «Р.Е.П. кореспондент. Академія» була створена групою «Р.Е.П.» (за допомоги Лесі Заяць) спеціально для перформансу «Презентація Київської академії мистецтв у Віденській академії мистецтв», що відбувся у Відні навесні 2006го року. Відео складається з низки інтерв’ю представників офіційного мистецтва – репрезентативних звернень до західної аудиторії. Попри початковий шоковий ефект, який викликало у публіки пряме співставлення західноєвропейської (їх власної) та пострадянської систем художньої освіти та культурних контекстів взагалі, ця робота реалізувала важливішу функцію – вона надала голос в міжнародному культурному просторі тому сегментові української культури та суспільного життя, який не репрезентує себе інтернаціонально та існує лише завдяки власній ізольованості.

 

«Козак Мамай» Станіслава Волязловського поєднує старовинний український фольклор з сучасною народною культурою, акцентуючи дистанцію між нею та «народницьким» присмаком культурного офіціозу. У відео «Мама» цього ж автора особиста біографія художника розглянута крізь призму естетики його власного напрямку «шансон-арту».

 

Відео «Місія» Анатолія Бєлова - це шматок дійсності, вирваний зі зв’язків причини та наслідку. «Праця, що облагороджує», стає тут безсенсовним ритуалом, який може тривати нескінченно.

 

«Іван» - це фотоархів, зібраний групою художників графіті «Psia Krew», які крім власної вуличної творчості, документує «стихійні графіті» – голоси маргіналів, ідіотичні вияви саморобних міфологій: “Бог – президент!” і т.п.

 

У «Контракті» Алевтина Кахідзе продовжує розвиток свого «Найбільш комерційного проекту», у якому вона, малюючи різноманітні об’єкти споживання, прирівнює ціну зображення до ціни зображеного. На цей раз Алевтина укладає угоду зі своїм чоловіком, згідно якої при розлученні вони матимуть розділити між собою навпіл спільну ціну цілком реальної власності чоловіка та намальованих «скарбів» художниці

 

Виставка «Нова українська мова» організована групою «Р.Е.П.» у межах кураторської програми для молодих художників «Штаб» на базі Центру Сучасного Мистецтва при Національному Університеті «Києво-Могилянська Академія». Серія виставок програми «Штаб» розпочалася «Проектом спільнот» у ЦСМ при НаУКМА, який згодом був показаний у польській галереї «Арсенал» у Бялостоку, у лютому відкриється виставка у міському середовищі «Спільний простір», підтримана фондом «Ейдос», а в квітні – виставка «Транзит» у Арт-центрі Павла Гудімова «Я Галерея».3.03.2008