13.06.2009

Алевтина Кахідзе

“Качество художественной работы все больше зависит от того, как успешно это работа коммуницирует”

Я часто думаю о далеком 99 годе, когда я решила перевестись с факультета графики на факультет графического дизайна. Я не собиралась становиться дизайнером...

(как бы это не звучало цинично), но тот перевод был осознанным шагом для моей дальнейшей художественной деятельности. Тогда я говорила себе: лучше буду учиться создавать упаковку для молока, чем графические композиции на заданные темы, часто не имеющие отношения к реальности. И я училась создавать упаковку для молочных продуктов с оглядкой на аудиторию – ни одна упаковка не есть хорошей, если не способна сказать, что в ней — молоко.

Я не предлагаю совету академии учить студентов заигрывать с публикой - то, во что «верит» Анатолий Ульянов ("Pop-Up-Art "скоропостижное" искусство-реакция"), - не спекулировать на ее ленности, а обучать студентов механизмам коммуникации. Просто потому, что “качество художественной работы все больше зависит от того, как успешно эта работа коммуницирует” (Адриан Пайпер) (1).

Украинских художников не учили законам коммуникации в академии, им также не цитировали книг Адриан Пайпер.

Мне, например, приходится постоянно трансформировать свой опыт, полученный на уроках дизайна, в тот, который я использую для моей художественной практики.

Никита Кадан часто говорит о значении самообразования для украинских художников, как единственной возможной форме образования здесь и сейчас.

Лада Наконечная инициациирует дискурсы о вопросах коммуникации в художественных практиках. Ее проект «Вже сказано» в галерее Киев Файн Арт (2008) сопровождался открытой дискуссией: «Нужен ли аудитории текст-сопровождение? "Нужен" ли работе текст-сопровождение?». Поставленные вопросы иллюстрируют, прежде всего, отношения «художественная работа – аудитория» как отношения не простые, в первую очередь, требующие исследования. Я бы отнесла к дискурсам, которые инициирует Лада, и текст-сопровождение, написанный ею для работы «Місце» (2).

Работы Лады — сложные, в них множество смыслов, они — метафоричны (метафоры требуют ассоциативного мышления, чтобы быть прочитанными).

Ее красная дорожка (проект "Назовні", публичное пространство, 2007) в Пассаже из красных вещей есть метафорическая иллюстрация потребительской культуры. Выбросив еще пригодную для носки вещь, тебе придется идти за новой вещью по «ее» красной дорожке из вещей старых!

Работа «Місце» еще одна метафора…

Я решила задать одни и те же вопросы художнице и зрителям. Насколько состоялась коммуникация?

1) Художники обладают прекрасным воображением, представить свою идею материализованной для них не сложно. Если это так, то материализация идеи, по сути, направлена на аудиторию?

Лада Наконечная, автор проекта «Місце»:

На аудиторию. Конечно, мне хотелось увидеть, как получится в реальности то, что я представляла. Но тогда, зачем приглашать аудиторию, если бы это было сделано только для себя? Вернее, не было задумано изначально, что я это делаю для себя. И ведь сам процесс материализации работы является её частью, как и взаимоотношение работы и зрителя.

Леся Хоменко, художница:

Так, на аудиторию. Але я трохи суб’єктивний глядач, тому що я знаю як створювалась ця ідея спеціально для тої зали. Оскільки ця зала не проста, а зала інституції публічної, то очевидно Лада мала намір оприлюднити цей проект. Тобто тут йдеться як раз про публічну декларацію, заяву, нехай навіть формалістичну. Оскільки, це ще було придумано два роки тому, але реалізація в такий момент сталася (мені здається, варто тут згадати, що «такий момент» - це припинення роботи ЦСМ). І ще пригадаємо, що тут ця зала розчиняється, то можна сказати - це є жест нібито політичний.

Татьяна Филевская, исполняющая обязанности директора художественной институции:

Я думаю, это нужно было этому месту. Даже если бы не Лада, может быть, это был бы кто-то другой.

Лиза Бабенко, культоролог:

Скорее это реализация для потенциальной и ожидаемой автором художественной аудитории, но, тем не менее, социальная, выставочная реализация предложенной идеи является и политически важным осуществлением личного месиджа художницы, относящегося к постановке проблемы роли институции и художественного институционального пространства. Это и есть, как мне кажется, первоосновой проекта — показать сущность социального пространства в отношении к художнику. Вынести это для зрителей – безусловно, результативное действие, главным действующим лицом которого является Лада, через личностную авторскую идею которой я воспринимаю форму проекта.

Юлия Кривицкая, директор художественной галереи:

Я думаю, отчасти, этот проект и для Лады важен, у нее существует своя внутренняя потребность реализовать свое видение, у многих художников есть этот мотив.

Алевтина Кахидзе, художница:

Не думаю, что художник должен (может) позволить себе реализовать идею, только для того, чтобы увидеть ее материализованной, наверное, только дома, только на своей стене… В идеале: художник уверен, что его «реализованная» идея просто необходима аудитории. Как не парадоксально, в Украине художники могут «позволить» себе быть вне этой громадной ответственности, потому как довольно часто они сами «платят» за реализацию своих идей, а не скажем, институция (условно – аудитория). Но все равно, надо как-то абстрагироваться...

2) Каким должно быть восприятие проекта. Одна улыбка, что-то для памяти…

Лада Наконечная, автор проекта «Місце»:

Нет, не для улыбки, для памяти! А память наталкивает на мысли, еще мне хотелось сбить зрителя с толку. Хотя мой проект обычный для западного зрителя, но не для нашего. Для нашего он, наверное, более странный.


2) Опиши свое восприятие проекта? Одна улыбка, что-то для памяти…

Леся Хоменко, художница:

Я б інакше сформулювала питання. Пам'ять теж  досить матеріалістична категорія, це архів. Потім це такий знак для інституції. Особисто проект, звісно, справляє враження. Така атмосферна робота. Окрім ідеї, вона ще має дуже виважену емоційну складову, тому цей фактор буде впливати. Також вона породжує низку асоціацій. Коли я заходила, а Лада ще працювала, в мене кожен раз були інші інтерпретації. Зараз мені здається, що ця робота про нейтралізацію світла як такого. Вона не те щоби хотіла нівелювати кути, а навіть ніби хотіла світло забрати. Причому її можна порівняти дуже смішно з роботою Ґормлі в ПінчукАртЦентрі. Наскільки різні взагалі підходи, але в якихось моментах… І та глибока робота, але дуже виважена технологічно, а ця зовсім на інших механізмах побудована. Якщо говорити про емоційне наповнення, то вона не менше працює. Ще вона дуже драматургічна побудована під цей контекст, що їй надає додаткового значення.

Татьяна Филевская, исполняющая обязанности директора художественной институции:

Это для данного момента. Это для «здесь» и «сейчас»!

Лиза Бабенко, культуролог:

Скорее всего, первое впечатление от увиденного исчезнет через день-два - формальные проектные штрихи на стене подвергнутся стиранию и забвению. Однако я не считаю, что это проект одного дня, поскольку сама идея Лады будет циркулировать в статусе идейного концепта в художественной и культурологической аудитории. Я уверена в этом, собственно, поэтому я сюда пришла.

Юлия Кривицкая, директор художественной галлереи:

Все зависит от конкретного зрителя. Многие проекты живут один день, зритель посмотрел и ушел. На вопрос: "сколько живет проект?" - можно ответить: смотря для кого. Есть зрители, которые выпьют вина на открытии и уйдут! А есть те, для кого некая работа остается в памяти на долгие годы.

Алевтина Кахидзе, художница:

Лада потратила 2 недели, чтобы «изменить» физические законы падения света, вернее, она создала иллюзию. Та иллюзия - метафора о силе искусства или о том, что есть искусство. Здесь уместно высказывание Г. Паолини «Если политика – это искусство возможного, то искусство – это политика невозможного». (If politics is the art of the possible, art is the politics of the impossible, from: Guilio Paolini)
 

3) Этот проект – инсталляция, акция, перформанс, графика на стене, искусство интерьера?

Лада Наконечная, автор проекта «Місце»:

Акция.

Леся Хоменко, художница:

Я сприймаю це як інсталяцію.

Татьяна Филевская, исполняющая обязанности директора художественной институции:

Это акция и это создание среды, нет видоизменение среды, это не дизайн, это не графика. Это — инсталляция, вернее, тотальная инсталляция.

Лиза Бабенко, культоролог:

Это не то, не другое, не третье. Хотя все перечисленное подойдет. Только вот, без интерьера.

Юлия Кривицкая, директор художественной галереи:

Я думаю это точно не искусство интерьера, это графика на стене по средствам выражения, но не по сути. По сути - это перформанс либо инсталляция.

Алевтина Кахидзе, художница:

Акция.

 

4)Ты бы согласилась повторить свой проект для жилого и личного пространства? Или вопрос только в деньгах?

Лада Наконечная, автор проекта «Місце»:

Нет, не согласилась, и дело не в деньгах.

4) Если Лада сделала бы этот проект в жилом пространстве, скажем, частный заказ?

Леся Хоменко, художница:

Мені здається, що тут це фізичне зусилля має якусь символічну і метафоричну вагу, тобто зараз ця робота безцінна, а якщо її оцінювати з точку зору штрих на квадратний метр - вона буде коштувати, ну не знаю, дешевше, ніж кахлі.

Татьяна Филевская, исполняющая обязанности директора художественной институции:

Нет, нет, не возможно. Этот проект для публичного пространства, а не для личного.

Лиза Бабенко, культоролог:

Я думаю, это невозможно, поскольку выстроенная Ладой концепция - это публичное, институциональное высказывание о, собственно, месте и роли пространства институции в художественном движении.

Юлия Кривицкая, директор художественной галереи:

Я думаю, нет. Было бы тогда другое восприятие. Если бы некая дама захотела, таким образом, комнату себе оформить, может быть бы не все люди, которую эту комнату увидели, заметили в ней произведение искусства. То есть, мы, вот, пришли в галерею, мы знаем, что мы встретимся с искусством. А так мы бы могли и мимо пройти … и не заметить, если бы не знали, что перед нами работа художника. Но та бы дама знала, может быть, она бы говорила гостям, хвасталась, может быть, она с этой целью такую работу и заказала...

Алевтина Кахидзе, художница:

В частном пространстве или нет, важен художественный жест, вернее, та иллюзия, созданная художницей! В этой работе жест в состоянии доминировать, стоять в стороне от контекста. Другими словами, ее жест (индивидуальный) будет читаться в частном пространстве. И аудитория была бы не такой "знакомой", как здесь, в ЦСМ, а, возможно той, которую мы называем, широкой. Более того, дополнительное содержание, которое вносит название (Місце) работает «против» проекта Лады в целом. Украинцы готовы верить в силу искусства, но не в художественные институции.

 

(1) “The quality of art is then depending on the quality of communication, the work of art is able to evoke”
Adrian Piper


(2) «Початок кожної нової роботи для мене - як крок у невідоме. Навіть якщо здається, що все ніби добре прораховано і бачиш кінцевий результат, у процесі роботи з‘являється дещо неочікуване.
Під час роботи, в першу чергу, шукаю відповіді на поставлені питання.
Розмірковую про цінність часу, нову нормативність у мистецтві, нові художні інституції. Мала намір зробити роботу, яка наштовхує на роздуми однаково як професіоналів, так і пересічних глядачів: що є видимим і що очевидним.
Я із зацікавленням та іноді здивуванням спостерігаю як під час роботи виникає багатошаровість змісту проекту. Нажаль, не можу сповна прослідкувати взаємодію усіх складових мистецького проекту - як то час, місце, контекст тощо, на межі яких і виникає сенс. Кожна, навіть дуже маленька, непомітна з першого погляду деталь додає свою дещицю у формування змісту. Те, що презентація проекту буде відбуватися протягом одного вечора – заплановано, проте відносини двотижневої праці та кількагодинного показу не були мною передбачені. Як і те, що олівці, якими я малювала – столярні, куплені в магазині будівельних матеріалів, це ніби додає художнику якості будівничого, а не просто декоратора. І звичайно, те, що ця робота виконана у приміщенні, яке нині знаходиться у стані невизначеності: вже не колишня інституція – і ще не нова інституція.
Зазначаючи можливість нового в стінах інституції яка має свою передісторію, я вказую на важливість цілісності, цінності історичного досвіду в побудові сучасного. Саме мистецька інституція як світ суспільних відносин не повинна бути незмінною, закам‘янілою структурою. Те, чим вона є, якою вона буде залежить від нас. Але де ж ці інституції в Україні? Чи вже не занадто мистецтво у нас виключене із соціального життя? Тож інституційна робота має бути направлена на діяльність з аналізу, періодизації, архівації і, звичайно, в першу чергу, освітню.
Як на мене у наш час довготривалі проекти, відносини стають дуже важливими. Творення – це процес, який передбачає постійність, вірність ідеї, відповідальність автора, обіцянку тривалості. Тільки велика наполегливість, віра можуть допомогти проектному типу мислення укорінитися в «українському мистецькому болоті». Поодинокі проекти, що впроваджують у простір нові ідеї, сенси, інформацію, постійно грузнуть у його м‘якому ґрунті невизначених етичних цінностей. Чути лише галас, вигуки, що не оформлюються у чіткі, змістовні фрази. Художники у більшості своїй граються пустими словотвореннями. Деякі нові ініціативи, здається, схожі на «подєлки», створені поза «важливими» справами. Моє відчуття страху на початку нової роботи підживлюється думкою про сприйняття моєї діяльності більшістю людей як абсурдної. Між тим, чи не є більш безглуздим, наприклад, безкінечне виробництво художньої продукції з невизначеними цінностями. Випуск творців саме такої «продукції» поставлено на конвеєр в сучасній академічній школі України.
Знаю на своєму досвіді, що після такого 10-ти річного навчання в українських художніх навчальних закладах не легко погодитись з тим, що сутність мистецтва не закінчується умінням просто гарно малювати. Одне із завдань мистецтва - постійно розхитувати закам‘янілості та розширювати кордони.
Усвідомлення обмеженості своїх можливостей впливати на сучасні процеси, рухає мною при пошуках нових форм дієвості мого мистецтва. Чому боюсь поверховості? Може тому, що художник, в першу чергу, - громадянин. »

Лада Наконечна

13.06.2009

Алевтина Кахідзе

“Качество художественной работы все больше зависит от того, как успешно это работа коммуницирует”

17.03.2009

Олеся Островська-Люта

Вільний стрілок КрАМ

19.02.2009

Катерина Ботанова

Музейні дні і ночі Олександра Ройтбурда

22.12.2008

Олеся Островська-Люта

Текст Анатолія Ульянова про ЦСМ

06.12.2008

Тамара Злобіна

Музейний курйоз

17.11.2008

Алевтина Кахідзе

Ще раз про "мовні проблеми"

08.11.2008

Юлія Ваганова

Майстер-класи

25.06.2008

Катерина Ботанова

Страшна сила мистецтва

02.06.2008

Юлія Ваганова

«Відкрита та «закрита» українська тема, або хто кому в мистецькому середовищі маєплатити і як?» №3

13.03.2008

Тамара Злобіна

Мовні проблеми

06.02.2008

Тарас Лютий

Чи потрібно платити художникові?

05.02.2008

Юлія Ваганова

Формат і ціль мистецького проекту

23.01.2008

Юлія Ваганова

Відкрита та «закрита» українська тема, або хто кому в мистецькому середовищі має платити і як? №2

13.01.2008

Алевтина Кахідзе

О проекте

13.01.2008

Алевтина Кахідзе

Відкрита та «закрита» українська тема, або хто кому в мистецькому середовищі має платити і як?